Напівлегендарною постаттю, як і Гомер, залишається в давньогрецькій культурі і Езоп, якому приписується авторство численних байок. Цілком можливо, що Езоп — особа історична і жив десь у VI ст. до нової ери. Історія його життя наповнена легендарними подробицями — каліка, раб, який походив із Фрігії або з Фракії; жив на Самосі і був відпущений там на волю; посланий у Дельфи, був скинутий там місцевими жителями зі скелі через сварки, що виникли поміж ними. Але навіть з цієї біографії, з інших переказів та легенд про Езопа, що дійшли до наших днів, перед читачем постає обличчя народного поета, мислителя і наставника-мораліста. В Езоп і підкреслюється його духовне благородство, мудрий розум, любов до простої людини, якій присвячено всі його настанови. Римський письменник II століття нашої ери Авл-Геллій писав про нього: "Езоп, фрігійський байкар, не випадково вважався мудрецем; бо свої корисні поради і настанови він давав без суворості і владності, як це звичайно роблять філософи, а вигадував дивні та цікаві притчі; розумно і прозорливо обдумані історії передавав людям з вкоюсь принадою для слуху".

Жанр байки своїм корінням сягає у плідні надра народної творчості. Коротке, з певною моральною настановою оповідання, в якому діяли представники живої або неживої природи, було відоме задовго до Езопа, а за його життя жанр байки розповсюдився досить широко. Очевидно, байки Езопа належали до прозового жанру літератури і мали вигляд невеличких стислих оповідань, героями яких найчастіше стають тварини, птахи, люди. Для їхнього сюжету використані найрізноманітніші події і явища навколишнього життя, осмислені автором, який робить з них певні моральні висновки. Власне, твори Езопа — це розсудливі спостереження над життям, в яких виявляється повнота практичного розуму і життєвого досвіду багатьох поколінь. Деякі його висновки настільки точні, що стали афоризмами та приказками і органічно ввійшли в народну мову ("Справжніх друзів пізнають у біді"; "Де потрібні руки — слова ні до чого"; "Прийшла біда — каяття не допоможе").

Значне місце у творах Езопа займає соціальна тема, викриття нерівності між бідними і багатими. Щоправда, він лише констатує і засуджує цю несправедливість, пропонуючи дотримуватися поміркованості в житті, бо гонитву за багатством супроводжують небезпека і лихо, а багатство розбещує і губить людину ("Осел і Лев'яча шкура", "Дрізд").

Багато байок Езопа присвячено практичній діяльності людини, — джерелом добробуту селянина він вважає труд, а не війни і грабунок ("Хлібороб і його діти", "Мурашка і Жук").

Велике місце у творах Езопа займає питання взаємин між людьми. Тут він особливо виступає поборником житейської мудрості; повчаючи одних і сміючися з інших, знову закликає до поміркованості ("Лев і Миша", "Вівчар і Вовченята").

Езопа цікавить тема дружби, — він намагається визначити обов'язки, що їх накладає на людину це почуття ("Орел і Лисиця").

Значна кількість байок присвячена роздумам над долею людини та її вчинками ("Лисиця і Кури", "Орач і Вовк").

З ім'ям Езопа пов'язаний вислів «езопівська мова», тобто мова натяків, недомовок, замаскованих думок автора. Наступні покоління письменників у певних історичних умовах часто користувалися цим прийомом.

Езоп був дитиною свого часу, — віра в богів у нього поєднується із схилянням перед долею, від якої нібито людина втекти не може. Ця позиція автора байок певною мірою відбилася і на його творчості. Та саме Езоп лишився в історії літератури як засновник жанру, чиї твори поетично оброблялися пізнішими байкарями — Лютером, Лафонтеном, Лессінгом, Криловим, Глібовим.