(Р. 23.10.1932)

Бєлов Василь Іванович - прозаїк. Народився 23 жовтня у Вологодській селі Тімоніхе в сім'ї селянина, в 1943 загиблого на війні. Рано, ще хлопчиськом, почав працювати в колгоспі, допомагаючи матері піднімати молодших чотирьох дітей.

Закінчивши сільську семирічну школу, навесні 1949 поїхав до міста Сокіл, де в школі фабрично-заводського навчання отримав спеціальність тесляра і столяра. Потім освоїв спеціальність моториста-дизеліст, а пізніше - і електромонтера. Під час служби в армії вивчився на радіотелеграфіста.

Але дуже скоро виявилося, що справжнім його покликанням була література, письменницька праця. Він жив у Вологді, писав нариси, статті, став співробітником районної газети, але найбільше любив поезію і писав вірші. За порадою письменника-земляка О. Яшина посилає свої вірші в Літературний інститут ім. М. Горького, проходить творчий конкурс і надходить вчитися. Поетом Бєлов не став, хоча його першою книгою, що з'явилася в 1961, була збірка віршів "сільце моя лісова". У тому ж році була опублікована повість "Село Бердяйка", з якої почався відомий усім прозаїк Бєлов.

Закінчивши інститут, повернувся до Вологди, віддаючи всі сили і час літературній творчості. У 1964 - 67 були написані оповідання "На Росстанном пагорбі", "Весна", "За трьома волоками", повість "Звична справа". У 1969 - "Бухтіни вологодські".

Реалізуючи повною мірою можливості російської мови, Бєлов ревно ставиться до слова, тому такий чистий і виразний його мова, багатий смисловими та емоційними відтінками.

У 1970-і публікує повісті, що склали цикл "Виховання по доктору СПОК", "Теслярські оповідання", в 1979 - 81 пише книгу "Лад" - збори нарисів про північної російської селі, поема про російською людину. У 1987 публікує два романи - "Переддень" і "Всі попереду", потім - книгу "Така війна ..." (1989), куди включив роман та оповідання. У 1989 - 91 пише кілька творів для дітей - повість "Старий та малий", казку "Джерельце". У 1996 вийшла повість "Медовий місяць".