АВТОБІОГРАФІЯ

   Грігорій Тютюник народився я 5 листопада 1932 року в сім'ї селянин — Тютюнника Михайла Васильовича і Тютюнник (до заміжжя Сивокінь) Ганни Михайлівни. Вони були вже в колгоспі — батько плотникував, косив, пиляв осокорчики довгою дворучною пилкою, нишком і взагалі то техенько так щоб ніхто не бачив готувався до екзаменів у вчительський вуз до якого він хотів поступити. Мати працювала на
декількох та різних роботах — полола, в'язала, поливала і подавала снопи в барабан і за цю роботу їй платили невеличку суму щоб прогудувати свою сімю.

У тридцять третьому році сімейство наше опухло з голоду тому що,
небуло навіть що їсти, а дід, батько мого батька, Василь Февдулович Тютюнник, помер — ще й не сивий був і зуби мав до одного міцні (я й досі не знаю, де його могила), а я в цей час — тоді мені було півтора року — перестав ходити (вже вміючи це робити), сміяться і балакать перестав… У тридцять сьомому році, коли батькові сповнилось рівно сорок (він з 1898 року), його заарештували, маючи на увазі політичний мотив, і пустили по сибірських етапах...

У 1958 році прийшов папірець, який сповіщав, що батько ні в чому не винен і реабілітований посмертно. По тому, як забрали батька, ми залишилися удвох: мати двадцяти чотирьох річною вдовою (вона молодша за батька майже на шістнадцять років) і я маленький Григорій. Мені тоді йшов шостий рік.

Мій батько, кажуть, був гарний собою, розумний, сильний міг навіть бика побороти і з лиця моложавий, бо після першого одруження — на Ївзі Федотівні Буденній (1921 — 1922 рік) — він не знайшов кращого заняття, ніж займатись поезією, геометрією, бондарством теслярством та розвантажувати мішки з поїзда. Після того, як батька забрали в тюрму у тисяча девятсот тридцять сьомому році., взяв мене до себе батьків брат Филимон Василевич Тютюнник, — мати осталися заміжні за іншим чоловіком, а я пішов до дядька і з ним залишився. Сьогодні я знаю, для чого взяв мене дядько. Він і його дружина, Наталя Іванівна Рябовецька, з сусіднього з нами хутора Троянівка, вчили й виховували мене, а кажучи просто, були моїми батьками або найрыднышими мены людьми. Вони обоє працювали в школі. Дядя був бухгалтером а тьотя викладала українську мову й українську літературу. З того часу я запам'ятав «Як упав же він з коня», «На майдані». (...) Я любив і знав казки Пушкіна і безліч українських народних казок, з яких я найбільше люблю, й зараз «Котигорошко», — прекрасна казка. Перечитував, оце недавно — диво, та й годі...