Григорій Косинка (1899-1934)
Григорій Михайлович Косинка (справжнє прізвище -Стрілець) народився 29 (17) листопада 1899 року в селі Щербаківка Обухівськогорайону Київської області. Батьки - малоземельні селяни - намагалися поліпшити своєзлиденне життя десь за Уралом, біля Байкалу, але й там добра не знайшли.Повернулися назад до села і перебивалися батьківським підробітком на цукровомузаводі в сусідньому селі Григорівка. Рано довелося йти на заробітки й маломуГригорію - працювати в панських економіях. З чотирьох років навчився грамоти віддіда, закінчив двокласну школу в селі Красний кут. Особливо заохочував малогоГригорія до навчання брат матері, згодом - відомий прозаїк Калістрат Анищенко.Коли Григорію минуло 14 років, він вирушив до Києва, сподіваючись кращимизаробітками якось підтримати матір, що після смерті батька залишилася з п'ятьмамалими дітьми на руках.
У Києві Косинка працює чистильником чобіт,канцеляристом і відвідує вечірні гімназіальні курси.
Творчий дебют прозаїкавідбувся 1919 року, коли в одному з літніх чисел київської газети "Боротьба"з'явилося його перше оповідання - "На буряки".
Публікації 1920-го рокучисельніші: в київському альманасі "Гроно" з'являються оповідання "Під брамоюсобору", "Мент", "За земельку", а 1922-го - перша книжка новел та оповідань "Назолотих богів". Про неї Сергій Єфремов відгукнувся так: "побут б'є з них,іскриться своїми типовими рисами й дає справжній образ сьогочасного, може, неглибокий, трохи одноманітний, але свіжий, живий, яскравий. Велика наших часівборотьба знайшла в Косинці вдумливого спостережника, - саме оця боротьба, а недрібний щоденний побут, і через те деяка плівка героїчності, молодого романтизмулежить на цих коротеньких, але обточених нарисах-малюнках. Боротьба ця всвідомості Косинки не приходить одразу, раптом, - автор подає свої спостереження вперспективі, немов підготовляє заздалегідь читача". Ця збірка - коротка,прагматично об'єктивна історія страдницького народу, який втягнуто в вир революціїта громадянської війни, що стає жертвою завойовницьких погромів, розперезаниххижацьких інтересів". Григорій Михайлович, як художник "від Бога", виступаєводночас "за всіх" і "проти всіх", йому болять і рани бідності найбільш окраденогоселянина ("На буряки"), і кров переконаного партійця ("Десять", "Темна ніч"), ібезпросвітність декласованих спекулянтів та "вічних" міщан ("Місячний сміх").Обраний Григорієм об'єктивно-драматичний загальнолюдський погляд на відтворюванудійсність не обіцяв йому, звичайно, спокійного життя в літературі, якуновонароджена офіційна критика (за допомогою цензури) дедалі активніше штовхала нашлях ортодоксальної одновимірності. Зовсім не випадково Євген Григорук лякавписьменника, що коли той буде пропонувати більшовицькій пресі новели такого плануяк "На золотих богів", то "рукопис піде до ЧК".
На початку 1920-х молодийписьменник навчається у Вищому інституті народної освіти - таку назву мав тодіКиївський університет. Його ім'я стає відомим, особливо полюбляють слухатиоповідання письменника в авторському виконанні: дзвінко, чітко карбуючи слова,письменник емоційно збагачує своєю дикцією діалоги. Через матеріальні нестаткиКосинка не зміг закінчити повний курс навчання, але студентські роки (1921-1923)важили для нього дуже багато: він здобув певні історико-філологічні знання, чітковизначився у своїх світоглядних орієнтаціях.
Другу книгу письменника - "Новелидезертира" - 1924 року вже відмовилися друкувати. Це стало предметом занепокоєнняавтора та літературної громадськості Харкова. Микола Хвильовий у листі до МиколиЗерова писав про цей факт, як про кричуще порушення літературної етики, а ГригоріюМихайловичу Косинці не залишалось нічого іншого, як працювати над новими творами.До наступної книги новел - "В житах" (1926) - увійшли кілька творів з першоїзбірки, однак більшість з них була написана протягом 1923-1925 років. В новійкнизі Косинка постає перед читачем вже сформованим майстром реалістичного стилю.Об'єктивність художнього письма Косинки і гострота відтворюваних ним життєвихконфліктів викликали здивування серед критиків, а відверті вульгаризатори з-поміжних навіть публічно звинуватили письменника в поетизації ворожих радянськійдійсності сил, в прихильності до куркульства, бандитизму і т.п. Володимир Корякписав, що з новел Косинки не ясно, з ким він і проти кого. Я.Савченко вважав, що зусіх сучасних йому письменників Косинка є "найкривавіший", а Степан Щупак таОлександр Полторацький кваліфікували Григорія Косинку як куркульського агента врадянській літературі.
Натомість високу оцінку творам письменника далиМирослав Ірчан, Максим Рильський, Сергій Єфремов та ін. М.Рильський наголошував,що новели Косинки "з часом у певну гармонію злившись, дадуть епопею революції".Цензура раз-у-раз затримує його твори, а в пресі чимдалі більше лунають погрози.Не маючи змоги жити з літератури, Косинка заробляє на життя у сценарному відділіКиївської кінофабрики. На початку 30-х років випускає збірку "Серце", яку востанній момент затримав Головліт. "Цькування, мислю я, повинно мати якісь межі, авиходить, що ні, що я помиляюсь…Все-таки я держуся. Не втрачаю ґрунту під ногами,хоч його давно вже можна було б згубити, бувши на моєму місці", - пише Косинка 16квітня 1932 року.
1934 року в харківському будинку письменника булапроголошена "настановча" доповідь Івана Кулика, який говорив про завданняписьменників у зв'язку з перемогою Сталіна. В дискусії виступив і Косинка. Замістьтого, щоб обмежитися трафаретними словами вимушених заяв, як це робили інші, вінвибухнув зливою скарг, нарікань, протестів. З різкою і запальною люттю вінговорив, що в умовах "соціального замовлення", коли людину взяли за горлянку, вонане може творити. То була не промова, то був крик відчаю в самотній порожнечіпітьми. Зала завмерла від страху; кінець промови комуністи вкрили свистом,вигуками обурення, погрозами, а гальорка аплодувала.
4 листопада 1934 рокуписьменника було заарештовано. З в'язниці він писав до дружини: "Пробач, що такбагато горя приніс тобі за короткий вік. Прости, дорога дружино, а простивши -прощай. Не тужи, кажу: сльозами горя не залити. Побажаю тобі здоров'я. Побаченняне проси, не треба! Передачу, коли буде можливість, передавай, але не часто. Оце,здається, все. Я дужий, здоровий!"
15 грудня 1934 року, "виїзна сесіяВійськової колегії засудила Григорія Косинку-Стрільця до розстрілу". Косинка гордозустрів вирок у якому говорилося, що "більшість обвинувачених (письменниказасудили разом з 28 іншими представниками української інтелігенції) прибули в СРСРчерез Польщу, а частина через Румунію, маючи завдання по вчиненню на територіїУРСР ряду терористичних актів. При затриманні у більшості обвинувачених забраніревольвери і ручні ґранати". Зрозуміло, що судова аргументація була повноюнісенітницею. Ніхто з розстріляних за цим вироком - ні Григорій Косинка, ні ДмитроФальківський, ні Олекса Влизько або Роман Шевченко, за винятком Крушельницьких(батька й синів) ніколи в житті не були ані в Польщі, ані в Румунії. Що ж доКрушельницьких, то вони стали жертвою своєї довірливості. Вони були комуністами, йприбули в Україну за запрошенням совєтського уряду.
Твори: Новели (К., 1962);Серце (К., 1967); Твори (К., 1972); Гармонія (К., 1988); Заквітчаний сон (К.,1989).
Література: Наєнко М. Григорія Косинка (К., 1989).